Шрифт:
Интервал:
Закладка:
903
В своих воспоминаниях О. Бургардт (Юрий Клен) пишет, что в 1914–1918 годах: «…дом Якубского был местом, где собирались поэты, которые читали свои стихи, прислушиваясь к авторитетному голосу опытного теоретика, исследователя стиха. Среди гостей бывали Зеров (которого я тогда еще не знал), Филипович и другие. Итак, истоки направления, которое затем окрестили „неоклассицизмом“, нужно, видимо, искать здесь. У поэтов этих был обычай „гуттенбержить“, то есть писать от руки свои сборники, которые они друг другу дарили. ‹…› Одинокий кабинет ученого был уютным островом в шумном море литературных споров и течений, порождаемых меняющимся дуновением политического вихря» (Бургардт О. Спогади про неокласиків // Київські неокласики: Антологія. 1920–1930-ті / Упор. Н. Котенко. К.: Смолоскип, 2015. С. 359).
904
В. Державин считал, что помещенная в сборнике «Vita nova» (1919) А. Никовского программная статья «Бог Аполлон» была эстетическим и идейным манифестом «неоклассиков», см.: Державин В. Дух і джерело київського неоклясицизму (До 60‐х роковин з дня народження Миколи Зерова) // Україна і світ. 1951. № 4. С. 12–19. О его литературной деятельности: Дунай П. Андрiй Ніковський: долаючи межі часу. К.: Твім–інтер, 2009.
905
Демська-Будзуляк Л. Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс. К.: Смолоскип, 2019. С. 99; Карпінчук Г. Шевченкознавство Михайла Новицького та Миколи Зерова: історія співпраці вчених // Слово і Час. 2018. № 3. С. 17–23; Зелік О. Літературознавчі погляди Михайла Могилянського і неокласиків: зіставний аспект // Філологічні трактати. 2017. Т. 9. № 2. С. 142–150; Калинович Л. Р. Михайло Якович Калинович: спроба наближення // Мовознавство. 2010. № 4/5. С. 94–97; Андрійчук Т. В. С. Єфремов і А. Лебідь: два підходи до рецепції творчості М. М. Коцюбинського // Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Філологічні науки. 2015. № 3. С. 170–174; Андрійчук Т. В. Ананій Лебідь: трагедія людини та науковця // Реабілітовані історією: У 27 т. Чернігівська область. Чернігів, 2012. Т. 4. С. 202–212.
906
Зеров выступил с тремя статьями: «Европа – Просвита – Образование – Ликбез» (укр. «Европа – Просвіта – Освіта – Лікнеп»), «Евразийский ренессанс и пошехонские сосны» (укр. «Евразійський ренесанс і пошехонські сосни»), «Укрепленная позиция» (укр. «Зміцнена позиція»), которые были помещены в его сборнике литературно-критических статей «К источникам» (1926; укр. «До джерел») – с названием, прямо отсылающим к возрожденческому и реформационному девизу «Ad fontes»: Зеров М. До джерел. Літературно-критичні статті. К.: Слово, 1926.
907
Благодарим Оксану Пашко, обратившую наше внимание на эту «трудность перевода» политических языков 1920‐х.
908
Листи до Миколи Зерова // Хвильовий М. Повне зібр. творів: У 5 т. К.: Смолоскип, 2018. Т. 2 / Упор. Р. Мельників. С. 267.
909
Семенко М., Шкурупий Г., Бажан М. Встреча на узловой станции. Разговор троих [1928] // Михайль Семенко и украинский панфутуризм. С. 113–114.
910
Борець А. Микола Зеров – редактор часопису «Книгар» // Образ: Інформ. бюлетень / КНУ імені Тараса Шевченка. К., 2007. Вип. 8. С. 77–83; Панченко В. Портрет «Книгаря» в інтер’єрі часу // Панченко В. Повість про Миколу Зерова. К.: Дух і Літера, 2018. С. 151–189. См. также с. 119–120 наст. изд.
911
Камены – древнеримские божества, обитавшие в источниках, родниках и ручьях у храма Весты.
912
См. переписку Зерова с Белецким 1927–1929 гг. по поводу составления хрестоматии «Античная литература» (в 1937 году вышел первый, он же последний том; переводы Зерова были напечатаны без указания авторства): Гальчук О. «Заклинаю вас нашою спільною любов’ю до античності…» (з листів Олександра Білецького до Миколи Зерова) // Київська старовина. 2008. № 4. С. 126–133; Панченко В. Білецький // Панченко В. Повість про Миколу Зерова. К.: Дух і Літера, 2018. С. 494–540.
913
Сборник интересен тем, что в нем составитель объединил поэтов «Молодой Музы», поэтов-символистов (Д. Загула, М. Терещенко, Я. Савченко, П. Тычину, эмигрировавшего к тому времени О. Олеся), будущих «неоклассиков» (М. Рыльского, П. Филиповича), футуриста М. Семенко, а также Лесю Украинку.
914
Гальчук О. «…Не минає міт»: Античний текст у поетичному просторі українського модернізму 1920–1930 років. Чернівці: Книги – ХХІ, 2013.
915
Недавний весьма представительный обзор: Зельченко В. В. Античность в русской поэзии начала XX века: обзор и критика исследовательских практик // Philologia Classica. 2020. Т. 15. № 2. С. 331–353; в более широком географическом контексте: A Handbook to Classical Reception in Eastern and Central Europe / Dorota Dutsch et. al (eds.) London: Wiley-Blackwell, 2017.
916
Специально вопросам рецепции античности у Брюсова была посвящена одна из последних его работ, написанная уже после 1934 года на русском языке и опубликованная выдающимся украинским переводчиком Г. Кочуром только в 1960‐е: Зеров М. Брюсов – переводчик латинских поэтов // Зеров М. Українське письменство. К.: Основи, 2003. С. 1028–1032.
917
Кларк К. Петербург, горнило культурной революции / Пер. с англ. М.: Новое литературное обозрение, 2018; Протопопова И. А. Греческий роман в хронотопе 20‐х // Диалог, карнавал, хронотоп. 1995. № 4. С. 34–48; Кнабе Г. С. Гротескный эпилог классической драмы. Античность в Ленинграде 20‐х годов. М., 1996.
918
Савченко Я. Проти реставрації греко-римського мистецтва. К., 1927. С. 101. Специально о влиянии Зелинского и идеях А. Топоркова, Л. Пумпянского 1910–1920‐х годов см.: Брагинская Н. В. Славянское возрождение античности. Русская теория 1920–1930‐е годы. Материалы Х Лотмановских чтений. М.: Изд-во РГГУ, 2004. С. 49–80. Освальд Бургардт, как и внебрачный сын Зелинского драматург и организатор кино Адриан Пиотровский, весьма интересовался немецким экспрессионизмом и писал о нем в 1920‐е годы. См.: Експресіонізм та експресіоністи: Література, малярство, музика сучасної Німеччини: Зб. ст. / Ред. С. Савченко. К.: Сяйво, 1929; Лазірко Н. Дослідження Юрія Клена про німецький експресіонізм // Актуальні питання гуманітарних наук. 2013. № 4. С. 149–157.
919
Зеров М. Вибрані твори / Упор. В. Є. Панченко. К.: Смолоскип, 2015. С. 649. Подробнее об анкетировании Плевако (образцом для него были, конечно, работы С. А. Венгерова): Захаркiн С. Автобіографічне зібрання Миколи Плевака: Історія, склад, наукове значення // Harvard Ukrainian Studies. 2011. Vol. 32. P. 827–852.
