Шрифт:
Интервал:
Закладка:
977
Зеров М. Нове українське письменство. С. 24.
978
Там же. С. 18–19.
979
Там же. С. 64–96.
980
Внешне отношения Белецкого с Зеровым были вполне доброжелательные; при этом близко знавший и ценивший обоих исследователей младший их современник Абрам Гозенпуд (1908–2002) вспоминал, что Зеров Белецкого в 1930‐е годы недолюбливал из‐за готовности последнего подчиняться идеологическим требованиям момента, а знавший об этом Белецкий все равно продолжал ценить автора «Камены» исключительно высоко: Гозенпуд А. У моєму Києві: Спогади // Україна модерна. К.; Львів: Критика, 2005. № 9. С. 310.
981
Айзеншток И. Изучение новой украинской литературы (Заметки) // Путь просвещения. 1922. № 6. С. 158.
982
Филипович П. Соціальне обличчя українського читача. 30–40 рр. ХІХ ст. (Нарис перший) // Життя й революція. 1930. № 1. С. 17–32.
983
Близкий поворот к «литературному быту» в шевченковских штудиях «неоклассиков» фиксирует и Михайло Сподарец: Сподарець М. Рецепція формалізму в українському шевченкознавстві 1920‐х років // Шевченків світ. 2012. № 5. С. 54–63.
984
Алієва Л. О. З історії становлення і розвитку соціології літератури в Україні: ХІХ – перша половина ХХ ст. // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2008. № 2. С. 95–102. Балика Д. Бібліотека в минулому: Культурно-історичний нарис. [Київ]: Держвидав України, 1925; Балика Д. Проблема вивчання читача в історії літератури та в книгознавстві (тези до доповіді в Кабінеті читачівства УНІКу) // Бібліотека і читач на Україні. К.: Держвидав. України, 1930. С. 189–191. Автором «разоблачительных» публикаций стал, в частности, Кость Довгань, также раньше занимавшийся этой темой; см.: Довгань К. Чергова проблема (Нариси про читача) // Життя й революція. 1926. № 2/3. С. 73–82; Он же. Українська література і масовий читач // Критика. 1928. № 8. С. 35–46; Ковальчук Г. І. Співробітники УНІК – жертви політичних репресій // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. К., 1999. № 2. С. 52–94.
985
Драй-Хмара М. Iв. Франко і Л. Українка: з полеміки 90‐х років // Життя й революція. 1926. № 5. С. 109–115. Ср.: Мануйкін О. Іван Франко і Леся Українка в літературознавчій інтерпретації Михайла Драй-Хмари // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. 2009. № 167. С. 100–105.
986
См. важные соображения: Shkandrij M. The Ukrainian Reading Public in the 1920s: Real, Implied, and Ideal // Canadian Slavonic Papers. 2016. Vol. 58. № 2. P. 160–183.
987
Парахіна М. Теорія боротьби двох культур – у пошуках російсько-українського історіографічного консенсусу (минуле і сучасне однієї концепції) // Український історичний збірник. 2012. № 15. С. 303–316.
988
Palko O. Reading in Ukrainian: the working class and mass literature in early Soviet Ukraine // Social History. 2019. Vol. 44. № 3. P. 343–368.
989
Зеров М. Леся Українка (З нагоди нового видання творiв) // Зеров М. Українське письменство. С. 267.
990
Зеров М. Леся Українка i читач // Там же. С. 604–608.
991
Рильський М. Микола Зеров – поет і перекладач // Рильський М. Зібр. творiв: У 20 т. К.: Наукова думка, 1986. Т. 13. С. 475.
992
Они явно понимали методы историко-сравнительного анализа глубже, чем прямые ученики Перетца (как братья Масловы) в работах середины 1910‐х о «влияниях»: Розлуцький І. До питання про літературно-критичну діяльність Освальда Бургардта // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Дрогобич: Відродження, 2004. С. 300–310; Александрова Г. Компаративні студії Павла Филиповича: поза межами часу і нації // Філологічні семінари. 2014. № 17. С. 98–109.
993
Отметим, что называние «литературная» в данном случае является неточным, так как дискуссия касалась вопросов дальнейшего развития не только литературы, но и украинской культуры в целом.
994
Политику коренизации (в ее национальном варианте – украинизация) современные исследователи оценивают по-разному. К примеру, Джеймс Мейс пишет: «Пока КП(б)У прилагала усилия, чтобы украинизироваться, украинская литература переживала период беспрецедентного расцвета. Партийные представители называли это „украинским культурным процессом“ и чувствовали необходимость ‹…› его возглавить. В результате ‹…› сам процесс практически прекратился, хоть и начинался абсолютно вне партии и развивался косвенно по отношению к ее политике» (Mace E. J. Communism and the Dilemmas of National Liberation. National Communism in Soviet Ukraine, 1918–1933. Boston: Harvard UP, 1983. P. 120). В. Даниленко, к примеру, отмечает иные стороны этого феномена: «„Украинизация“ ‹…› имела целью не только привлечь на сторону власти наиболее активную часть населения Украины, разложить изнутри украинские эмигрантские круги, но и подорвать доверие к украинскому национально-освободительному движению в целом» (Українська інтелігенція і влада: Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр. / Упор. В. Даниленко. К.: Темпора, 2012. С. 22).
995
«Шахтинское дело», или «Дело об экономической контрреволюции в Донбассе» – известный судебный процесс по сфабрикованному против «буржуазных специалистов» делу, проходивший с 18 мая по 6 июля 1928 года в московском Доме Союзов. См. об этом подробнее главу «„Украинский формализм“ под ударом».
996
Kratochvil A. Mykola Chvyl’ovyi: Eine Studie zu Leben und Werk. München: Verlag Otto Sagner, 1999; Mace E. J. Communism and the Dilemmas of National Liberation. National Communism in Soviet Ukraine, 1918–1933. Boston: Harvard UP, 1983. P. 120–161; Palko O. Making Ukraine Soviet: Literature and Cultural Politics under Lenin and Stalin. London: Bloomsbury Academic, 2020. P. 115–185; Shkandrij M. Modernists, Marxists and the Nation. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1992. P. 51–125; Ukraine and Europe: Cultural Encounters and Negotiations / Ed. by M. Pavlyshyn, G. Brogi Bercoff, S. Plokhy. Toronto: University of Toronto Press, 2017; Безхутрий Ю. М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Харків: Фоліо, 2003; Дзюба І. Микола Хвильовий, «азіятський ренесанс» і «психологічна Европа». К.: Києво-Могилянська академія, 2005; Поліщук Я. Література як геокультурний проект. К.: Академвидав, 2008. С. 151–234; Шевельов Ю. Про памфлети Миколи
