поезія) // Радянське літературознавство. 1973. № 12. С. 47–51.

252

Ефремов С. Мартиролог украинского слова // Украинская жизнь. 1917. № 3/6. С. 32–49; Буравченко Д. Громадська ініціатива в культурно-мистецькому житті України доби Центральної Ради (образотворче мистецтво, музейна справа, охорона історичних пам’яток) // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 років. 2010. № 5. С. 315–337; Завальнюк О. Українські університети: лекційно-пропагандиський, літературно-публіцистичний і редакційно-видавничий аспекти (1917–1920 роки) // Студії з історії Української революції 1917–1921 років: на пошану Руслана Яковича Пирога. К.: Інститут історії України НАН України, 2011. С. 253–270 (подробней о новых и старых университетах см. масштабную монографию: Завальнюк О. М. Утворення і діяльність державних українських університетів (1917–1921 рр.). Кам’янець-Подільський, 2011).

253

Дмитрий Багалей (1857–1932) – историк, общественный и политический деятель, организатор науки, профессор. Ректор Императорского Харьковского университета (1906–1910). С 1918 года – академик Украинской академии наук, с 1919 года возглавлял ее историко-филологический отдел. До революции 1917 года входил в партию кадетов. В 1920‐е годы принимал активное участие в осуществлении политики «украинизации». Директор научно-исследовательского Института Тараса Шевченко (1926–1930).

254

Украинское научное общество (Українське наукове товариство) было основано в 1907 году в Киеве по инициативе М. С. Грушевского с целью организации научной работы и популяризации науки на украинском языке. В 1908–1918 годы УНТ издавало журнал «Записки Українського наукового товариства» под редакцией М. С. Грушевского, В. Н. Перетца, М. П. Василенко. См.: Завальнюк О. Українське наукове товариство і творення національної університетської освіти (1917–1920 рр.) // Український історичний журнал. 2008. № 5. С. 112–121.

255

Киевская археографическая комиссия была основана в 1843 году и стала первой специализированной институцией по изучению и публикации источников по истории Украины (в первую очередь Малороссии).

256

Дмитриев А. Н. Владимир Вернадский, «Академическая революция» 1917–1918 гг. и украинская эмиграция // Ежегодник Дома русского зарубежья имени Александра Солженицына. 2013. № 4. С. 142–156; Завальнюк А. М. Российские университеты в контексте движения за украинизацию высшей школы на Украине (март 1917 – апрель 1918 гг.) // Гуманитарный вектор. 2010. № 4. С. 14–21; Наумов С. О. На шляху до українізації: Харківський університет у 1917 – першій половині 1918 рр. // Вісник ХНУ університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: Історія. 2019. № 55. С. 48–58.

257

Юркова О. Ю. Діячі науки в полі зору диктатури // Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921–1928): Колективна монографія: У 2 т. К.: Інститут історії України НАН України, 2015. Т. 2 / Ред. С. В. Кульчицький. С. 5–56.

258

Низовий М. А. Тематично-цільові аспекти українського дореволюційного книговидання (1901–1917 рр.) // Вісн. Харків. держ. академії культури: зб. наук. праць, 2012. Вип. 37. С. 160–171; Кароєва Т. Підприємці в забезпеченні україномовного читання в Російській імперії 1881–1916 рр. // Україна модерна. 2016. Вип. 22. С. 93–115; Кiвшар Т. А. Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.). К.: Логос, 1996.

259

Об исходной ситуации с книгоизданием в Киеве до революционных сдвигов см.: Петров С. С. Книжкова справа в Києві, 1861–1917. К., 2002. Подробнее черты истории литературного Киева в ХХ столетии представлены в книге Мариэтты Чудаковой о Булгакове (Чудакова М. О. Жизнеописание Михаила Булгакова. М.: Книга, 1988), а также в очерках Мирона Петровского (Петровский М. С. Городу и миру. К.: Дух і Літера, 2008).

260

Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917–1920 рр. / В. Хмарський (ред.). Одеса: ТЕС, 2011; Музичко О. Є. Південна вісь Соборності: націєтворчі процеси в Українському Причорномор’ї (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.). Одеса, 2015; Розовик Д. Культурне будівництво в Україні у 1917–1920 рр. К., 2011.

261

Касьянов Г. В. Українська інтелігенція 1920‐х – 30‐х років: соціальний портрет та історична доля. К.: Globus, 1992; Телячий Ю. Українська літературно-мистецька інтелігенція в національному відродженні (1917–1921 рр.). Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014.

262

В плане современной социальной истории см.: Бетлій О. Чи можливий «міський поворот» в українській історіографії? Або, Чого нас може навчити західна історіографія Першої світової війни та місто Київ // Історія, пам’ять, політика: Збірник наукових праць / Упоряд. Г. Касьянов, О. Гайдай. К., 2016. С. 53–72. В фундаментальной работе А. В. Крусанова о русском авангарде применительно к Украине речь идет либо о «гибридно»-русскоязычных феноменах (включая театральные), либо, собственно, о развитии русской литературы на юге бывшей империи; и наибольшее внимание уделяется, соответственно, Харькову: Крусанов А. В. Русский авангард: 1907–1932 (Исторический обзор): В 3 т. М.: Новое литературное обозрение, 2003. Т. 2: Футуристическая революция. 1917–1921. Кн. 2. С. 224–280.

263

О киевских главах долгой и переменчивой жизни Экстер см. в ее фундаментальной биографии: Коваленко Г. Ф. Александра Экстер. Т. 1–2. М.: Музей современного искусства, 2010.

264

О трансформации и развитии еврейской культуры в Украине в тот период см., в частности: Shkandrij M. Avant-Garde Art in Ukraine 1910–1930: Contested Memory. Boston: Academic Studies Press, 2019.

265

Известно, что Шкловский был в Киеве с октября по ноябрь 1918 года. А. Ю. Галушкин отмечает: «В октябре вынужден покинуть Россию; перейдя границу с гетманской Украиной, приезжает в Киев, где поступает на службу в броневой дивизион гетмана Скоропадского. После неудавшегося переворота, устроенного эсерами и „Союзом Возрождения России“ с целью свержения Скоропадского, ареста Колчаком Уфимского совещания и, очевидно, не без связи с некоторым „левением“ эсеровской партии, в конце 1918 г. Шкловский принимает решение отказаться от политической борьбы». См.: Шкловский В. Б. Гамбургский счет: Статьи – воспоминания – эссе (1914–1933). М.: Сов. писатель, 1990. С. 507–508.

266

О связях Мандельштама с Киевом уже существует обширная литература; укажем только две работы: Булкина И. С. «Пахнут смертью господские Липки…»: о контекстах «киевского» стихотворения Мандельштама // Литературный факт. 2017. Т. 4. С. 1–9; Кацис Л. Русский еврей Осип Мандельштам и еврейский Киев: взгляд Н. Я. Мандельштам // Материалы Пятнадцатой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. 2008. С. 403–421; и обстоятельно откомментированные П. Поберезкиной воспоминания поэта Григория Петникова (1894–1971), в тот период видного сподвижника культурной политики большевиков в Харькове: Петников Г. Страничка воспоминаний (Осип Мандельштам) // Toronto Slavic Quarterly. 2012. № 40. С. 312–325.