chitay-knigi.com » Приключения » Случаи в жизни могут быть разные. Сборник юмористических рассказов - Владимир Михайлович Шарик

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 38
Перейти на страницу:
самостійно рухатись. Переборюючи страх, Карасик відкусив шматочок Черв"яка. О, яка то була смачна страва!… Насолода… Амброзія… Нічого подібного Карасик ще не смакував і тому йому захотілось проковтнути всьо¬го Черв’яка, поки хтось інший не перехопить у нього таку смачну здобич. Та тільки Карасик вхопив того Черв’яка, як різкий біль опалив йому верхню губу і якась страшна сила потягнула його наверх. Карасик опирався, але марно, його витягнули з води і чиясь дужа рука схопила його за спину.

– Що ви робите?.... Що за манери?… Я не звик до такого… – затріпотів Карасик – зараз же відпустіть мене назад, а то я на вас пожаліюсь своєму дідусю.

Карасика, здається, послухали, зняли з гачка і вкинули у воду. Тільки це була не широка і глибока річка, а тісне оцинковане відро з каламутною водою, в якій вже бовталось декілька рибин.

– Що таке?… Чого нас тут зібрали?..– допитувався у сусідів карасик, бо був дуже цікавий, – Може це збори акціонерів приватизований компаній,.. чи може засідання обдурених вкладників?… Так мені не треба сюди, бо в мене немає ніяких там вкладів та і акцій ще не отримував, бо ще малий. От у мого дідуся з ощадна книжка і не одна, то краще я попливу за ним.

– Це зборище набитих дурнів, які хапають різну наживку і через те попа¬дають у різні халепи, – безнадійно сказав Окунчик, який задихався в стоячій воді.

Карасик значно краще пристосовувався до різних ситуацій і тому не надав особливої увага тим словам, а плавав вільно в відрі, познайомився з товаришами по нещастю і вихвалявся перед ними:

– Уявляєте. Деякі риби все життя живуть і не знають смаку Черв’яка… Який жах… Я не згоден так існувати. Краще я перенесу деякі тимчасові незручності, заради того, щоб тільки посмакувати таку божественну страву. Це ж така нудота – цідити через зябра воду, от їсти Черв’яків то справа… Карасика обірвали на півслові, бо дужа рука знову взяла Карасика за спину – Що за манери!… Хулігани!… Браконьєри… – затріпотів знову Карасик, щоб його відпустили. Але цього разу його не послухали, а положили на щось тверде, де стояв чарівний дух запашної олії. Від нього у карасика закружилась голова.

– О, мої пригоди продовжуються. – поддав він, відчувши цей смачний запах, якого він теж ніколи не чув у річці, а він же був дуже цікавий і розпо¬вість про не приятелям. Та раптом Карасик відчув, що бік йому стало припікати, а потім сильніше і сильніше.

– Що ви робите?… Припиніть це хуліганство!,.. Мені ж боляче!…– кричав безпорадно Карасик– Відпустіть мене назад до річки… Я хочу до дідуся… – і замовк тут бідолаха, бо перейшов у Вічність.

Загадочная женская душа

-Какое красивое сегодня небо, а до звезд, кажется, можно рукой достать. – Это сказала девушка лет восемнадцати, с правильными чертами лица, но у нее не было изюминки, что бы считаться красавицей.

– Да, очень красивое небо, – подтвердил юноша примерно того же возраста, но его чувствительные губы и мечтательный взгляд делали его моложе.

– Интересно, а есть ли жизнь на других звездах?

– Ученые утверждают, что есть, ибо звезд миллионы и миллиарды, и на одной из них могут возникнуть такие же условия, как у нас на Земле, и тогда возникнет жизнь.

– Вот бы посмотреть, как они там живут. – Катя прильнула к плечу Вадима.

– К сожалению, в ближайшее время это невозможно, – он прижал крепче девушку к себе, и сердце забилось быстрее.

– Жаль.

– А тебе здесь плохо?

– Хорошо. Особенно, когда ты рядом.

– Мне тоже хорошо, – их уста сомкнулись в долгом страстном поцелуе.

– Смотри, звезда упала.

– Да, я видел.

– Когда я была маленькая, то я думала, что звезда падает у нас в огороде, и утром бежала искать ее.

– Находила?

– Нет. Мне было так обидно. Смотри, вон еще звезда упала.

– Вижу.

– Ты загадал желание7

– Да.

– Я тоже. А какое ты загадал желание?

– Я не скажу.

– Почему?

– Потому что это моя тайна. Я тебе потом скажу.

– А я хочу сейчас знать.

– Сейчас нельзя. – Юноша попытался обнять Катю, но она оттолкнула его.

– Вредина.

– Катя, но почему ты сердишься?

– Потому что у тебя от меня есть тайна. Значит, ты не любишь меня.

– Я люблю тебя Катя, и скажу свое желание позже, когда будут соответствующие условия.

– А я не хочу ждать этих условий.

– Катя, но я так не могу сразу все сказать, я должен убедиться, что это желание сбудется.

– А зачем ждать?

– Что бы убедится.

– Ты меня просто за нос водишь. Пора мне домой. До свиданья.

– Катя, но подожди. Побудь со мной. А желание я свое тебе скажу, только не сегодня.

– До свиданья.

Катя ушла в дом, а Вадим стоял возле калитки и ждал, надеялся, но она не вышла. Он видел, как в ее комнате зажегся свет, мелькала ее фигура, а потом свет погас, погасла надежда. Вадим пошел уныло домой. Навстречу ему шел Степан Веревка его одноклассник, и Павел Коротченко, который был немного старше. Они поздоровались, Степан заметил, что Вадим не в духе и спросил причину его уныния. Вадим не хотел признаваться.

– Что ты пристал к парню. Тут и козе понятно, что ему Катька отказала.

– Правда, – пристал Степан. Ох, уж язва. Он Вадиму в школу надоел. Сидел на парте сзади и толкал в спину, дай списать, или реши задачку, проверь мой диктант. Когда отказывал ему Вадим, а когда и помогал. Однажды из-за Степана он пострадал, когда он рассказывал ему решение задачи, учитель по физике поставил ему двойку. Вот и теперь лезет в его дела. – Так это правда. Да, правда, раз молчишь.

– Не твое дело.

– Конечно, не мое. У меня с Катькой никогда не возникает проблем.

– Вот только не надо носа задирать. Смотри, какой хвастун.

– Я не хвастаю, а говорю, что есть.

– Хвастаешь, потому что с Катей у тебя ничего не получится – он не такая.

Степан только засмеялся.

– Давай поспорим, что получится.

– Спорим.

Ребята протянули руки, Павел разбил.

– А на что спорите? – спросил он.

– На бутылек самогонки.

– Принято.

– Пошли, – сказал Степан.

– Куда?

– К Катьке. Куда ж еще.

Степан зашел во двор Катьки, как к себе домой. Постучал в окно комнаты Кати. Не зажигая свет, в окно выглянула Катя.

– Тебе чего?

– Иди, у меня к тебе дело есть.

– Я уже спать должна, мне завтра рано вставать.

– Выйди я тебя надолго не задержу.

– Может в следующий раз.

– Я прошу тебя, а

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 38
Перейти на страницу:

Комментарии
Минимальная длина комментария - 25 символов.
Комментариев еще нет. Будьте первым.