перебуває не у взаємодії з людьми, інакше кажучи, у метушні, а, навпаки, у філософському усамітненні. Але багато хто живе за архаїчною парадигмою: якщо ти один, значить, ти ще маленький, а якщо в тебе є сім'я, значить, ти подорослішав. Насправді ж вони просто-напросто вірять в ілюзію суспільного статусу, хваляться ним, коли нічого в цьому особливого немає. Мені здається, ця дурість родом із дитинства, наприклад, коли дитина робить нову для себе фізіологічну дію, і батьки вбачають у тому процес дорослішання. Дитина кричить — Я покакала! — батьки розчулюються. А в майбутньому — Я вступила в статевий зв'язок! Я народила! — родичі радіють. Ох, якби дехто з людей відмовлявся б від своєї здатності говорити, то у світі було б набагато менше зла…. Але як можна, коли мова це ознака дорослішання.

Некомерційна література

Правильно, я вважав, що моя літературна творчість залишиться некомерційним андеграундом. Варто мені залишити десь тематичний коментар, як я одразу отримую купу засуджень. І наприкінці я доповнюю — якщо хочете дізнатися про мій світогляд більше, читайте мої книжки, вони безкоштовні. Але вони не будуть їх читати. Їм один невеликий уривок огидний, що не варто говорити і про щось більше. Інакше кажучи, коли я хочу зайнятися просуванням своєї творчості, ця моя дія дає зворотну протидію. Отже, всі маркетингові технології розраховані на комфортні твори? Мабуть так і є. Протестна література вкрай індивідуальна. Так, протестуючи проти релігії, істотний відсоток читачів одразу ж відсіюється, протестуєш проти державності та її духовних скріп, тут ще більше передбачуваних читачів відкидаються, і так далі, список величезний. Ще недавно прочитав про критику творчості, як сенсу життя, мовляв, слави важко досягти, раптом книжка загубиться і буде непопулярною. При цьому стверджується, що дітонародження це найкращий сенс життя. Ніби ваша дитина потрібна комусь, крім вас. Для держави ваші діти це безликі знаряддя владної волі, які легко ламаються і тому швидко стають непотрібними, відпрацьованими. Це ми бачимо зараз, коли навіть тіла загиблих юнаків у бойових діях родичі з благанням випрошують, і за смерть своїх дітей вони отримають гонорар (висловлюючись мовою книгопродавців). Хотів би я, щоб я створив книжку, потім би мою книжку знищили і виплатили б гроші на знак розради? Ні, нехай мої книжки живуть у безслав'ї і в злиднях, але живуть.

Про аморалочку в музичній індустрії

Сучасний музикант Face в інтерв'ю охарактеризував свою ранню творчість і всіх його наслідувачів одним словом — аморалочка. І справді, деякі музиканти грають роль аморального індивіда, використовуючи характерні атрибути аморального способу життя. У підсумку вони настільки вживаються в роль, що перестають відрізняти, де грань між екраном і дзеркалом. У цьому немає нічого нового, в аморалочку до реперів грали рокери. Потім минув певний час, і почали з'являтися рокери непитущі, рокери вегетаріанці, і багато інших, чим одразу ж виділилися серед інших. Але чому аморалочка так і залишається популярною? Мабуть публіку приваблює симбіоз аморальності з розкішшю багатства. Цим можна й пояснити популярність більшості володарів. Це образ розкутості та свободи деградації, яка або закінчується залишенням згубних звичок, зміною себе, або закінчується загибеллю.

Багатолике зло мілітаризму

Одна країна продає озброєння двом сусіднім країнам. І ті воюють між собою, використовуючи це саме озброєння. Через що гинуть сотні людей, тисячі, і в той час продавець зброї голосить протиборчим сторонам — припиніть воювати, припиніть кровопролиття. Як же це лицемірно. Це те саме, якби продавець алкоголю побачив би п'яниць і став би голосити, мовляв, як же вони недобре поводяться, знаючи, що саме він винен у їхньому пияцтві.

Коротко про релігійних володарів: вранці вони можуть бути в храмі і слухати миролюбні проповіді, а вже ввечері вони думають про дозвіл смертної кари.

Чому книжки мілітаристів, усіх цих аморальних людей настільки популярні? Я можу порівняти їхню діяльність тільки з громадським туалетом, який відвідує чимала кількість людей і який дуже популярний.

Я йду пішохідним переходом. Автомобілі зупиняються рішенням водіїв, які в них сидять. Водії не хочуть мені нашкодити, вони дотримуються правил. Але на іншій ділянці землі вбивають людей військовими машинами. Яка величезна різниця, чи не так? Тут люди акуратні, а там…

Усе, що потрібно знати про війну: лиходії володарюють, лиходії наказують, лиходії виконують, лиходії схвалюють і лиходії виправдовують. І по інший бік мирні люди.

У війні винна не тільки влада, а й її виконавці, увесь обслуговуючий персонал влади, усі пропагандисти, усі, хто виступає за, і це тисячі, якщо не мільйони людей, без яких влада безсила. Війна можлива тільки за такої масової підтримки натовпу, який годується з однієї бюджетної годівниці.

Ганебнішим і огиднішим за день вторгнення нападу, може бути тільки день перемоги. Під час вторгнення помруть десятки людей, тоді як перемога знаменує смерть тисяч людей.

Свобода тварин

Якщо ви створили такі умови і технології, за яких тварини живуть певний час, а потім їх вбивають заради м'ясоїдіння, то ви точно так само можете створити їм умови, за яких вони житимуть довго, і будуть помирати у свій термін від старості або хвороб. І це буде відповідальне ставлення до домашніх тварин. Колись ви вбивали тварин, тепер же настав час зберігати життя тварин. Але ви вбивали їх заради грошей, у тому полягав ваш трупний бізнес. Раз так, то придумайте, як ви зможете отримувати дохід від збереження їхнього життя.

Хижацтво — це різновид моральної потворності. Потворно все, що аморально, все, що веде до насильства, вбивства, заподіяння болю і страждань.

Обираючи між вегетаріанством, за якого людина не вбиває тварин і не використовує їхнє м'ясо для свого прожитку, і м'ясоїдством, за якого людина, якщо й не особисто вбиває тварин, то від поїдання їхньої плоті не відмовляється, більшість обирає друге. Чи варто дивуватися тому, що вибираючи між пацифізмом і мілітаризмом, частіше вибирають друге. Насильство їм звичніше, вигляд трупів звичніший, насильство для них ближче і зрозуміліше.

Ілюзії та забобони

Зараз моя творчість здебільшого присвячена темі розкриття суті ілюзій, не тільки містичних, а насамперед ідеологічних.

На патріотів не потрібно ображатися, адже вони прості віруючі люди, які вірять в ілюзію державності, а саме вірять у кордони територій, вірять в історію та міфи країни. Вони впевнені в тому, що все перераховане справді існує, коли цього немає, це всього лише їхнє уявлення, це їхня рольова гра. Достеменно існує тільки планета Земля, і я сумніваюся в тому, що